Вважається, що з кожною помилкою ми отримуємо досвід і мудрість. Але чи так це насправді? Психоаналітик Андрій Россохін розповідає про стереотип «вчіться на помилках» і запевняє, що отриманий досвід не захистить від повторних помилок.
«Людям властиво помилятися. Але тільки дурень наполягає на своїй помилці» — ця думка Цицерона, сформульована близько 80 року до нашої ери, вселяє великий оптимізм: якщо нам потрібні омани, щоб розвиватися і рухатися вперед, то чи варто губитися!
І тепер батьки вселяють дитині, яка отримала двійку за невиконане домашнє завдання: «Нехай це буде тобі уроком!» І тепер керівник запевняє співробітників, що визнає свою помилку і має намір її виправити. Але давайте будемо чесними: кому з нас не траплялося знову і знову наступати на ті самі граблі? Скільком вдалося позбутися шкідливої звички раз і назавжди? Може, виною тому відсутність сили волі?
Думка про те, що людина розвивається, навчаючись на помилках, є оманливою та деструктивною. Це дає надзвичайно спрощене уявлення про наш розвиток як про рух від недосконалості до досконалості. У цій логіці людина – як робот, система, яку в залежності від збою, що стався, можна виправити, налаштувати, встановити точніші координати. Передбачається, що система з кожним налаштуванням працює все ефективніше, а помилок стає все менше.
Насправді ця фраза відкидає внутрішній світ людини, її несвідоме. Адже насправді ми не рухаємося від гіршого до найкращого. Ми рухаємося — у пошуках нових смислів — від конфлікту до конфлікту, який неминучий.
Скажімо, людина замість співчуття проявив агресію і переживає з цього приводу, вважаючи, що зробив помилку. Він не розуміє, що в той момент не був готовий ні до чого іншого. Такий був стан його свідомості, такий був рівень його можливостей (якщо, звичайно, це не був свідомий крок, який також не можна назвати помилкою, скоріше, зловживанням, злочином).
І зовнішній, і внутрішній світ постійно змінюються, і неможливо припустити, що вчинок, скоєний п'ять хвилин тому, залишиться помилкою.
Хтозна, чому людина наступає на ті самі граблі? Причин можливі десятки, в тому числі бажання нашкодити собі, або викликати жалість іншої людини, або щось довести — собі чи комусь. Що тут не так? Так, нам потрібно спробувати зрозуміти, що змушує нас це робити. Але сподіватися уникнути цього в майбутньому дивно.
Наше життя – це не «День бабака», де можна, зробивши помилку, виправити її, опинившись через деякий час на тому самому місці. І зовнішній, і внутрішній світ постійно змінюються, і неможливо припустити, що вчинок, скоєний п'ять хвилин тому, залишиться помилкою.
Має сенс говорити не про помилки, а про досвід, який ми накопичуємо та аналізуємо, усвідомлюючи при цьому, що в нових, змінених умовах він може не бути безпосередньо корисним. Що тоді дає нам цей досвід?
Здатність зібратися з внутрішньою силою і діяти, залишаючись у прямому контакті з іншими і з самим собою, своїми бажаннями і почуттями. Саме цей живий контакт дозволить кожен наступний крок і мить життя — сумірну з накопиченим досвідом — сприйняти й оцінити заново.