Голоси в голові, які чують люди з шизофренією, часто є предметом жартів просто тому, що уявити щось подібне справді страшно для багатьох із нас. Однак дуже важливо спробувати подолати цей страх і зрозуміти, що саме відбувається в голові пацієнтів, щоб зробити ще один крок до дестигматизації цього та багатьох інших психічних розладів.
Одним із симптомів шизофренії (і не тільки) є слухові галюцинації, причому спектр їх досить широкий. Деякі хворі чують лише окремі звуки: свист, шепіт, гарчання. Інші говорять про артикульоване мовлення та голоси, які звертаються до них із певними повідомленнями, включаючи накази різного роду. Буває, що підбурюють хворого до чогось — наприклад, наказують завдати шкоди собі чи іншим.
І свідчень про такі голоси тисячі. Ось як описує це явище популяризатор науки, біолог Олександр Панчин у науково-популярній книзі «Захист від темних мистецтв»: «Хворі на шизофренію часто бачать, чують і відчувають те, чого немає. Наприклад, голоси предків, ангелів або демонів. Тому деякі пацієнти вважають, що ними маніпулює диявол або спецслужби».
Звичайно, тим, хто ніколи не відчував нічого подібного, важко повірити в подібні галюцинації, але дослідження з використанням функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ) підтверджують, що багато людей дійсно чують те, чого не чують інші. Що відбувається в їх мозку?
Виявляється, під час галюцинаторних епізодів у хворих на шизофренію активуються ті ж ділянки мозку, що й у тих з нас, хто чує справжній шум. Кілька досліджень фМРТ показали підвищену активацію в області Брока, області мозку, що відповідає за продукування мови.
Чому активується ділянка мозку, яка відповідає за сприйняття мови, ніби людина справді щось чує?
Дестигматизація психічних захворювань є складним і неймовірно важливим соціальним процесом.
Згідно з однією з теорій, такі галюцинації пов'язані з недоліком в будові головного мозку - наприклад, зі слабким зв'язком між лобовою і скроневою частками. «Певні групи нейронів, які відповідають за створення та сприйняття мови, можуть почати функціонувати автономно, поза контролем або впливом інших систем мозку», — пише психіатр Єльського університету Ральф Хоффман. «Це ніби струнна секція оркестру раптом вирішила грати власну музику, ігноруючи всіх інших».
Здорові люди, які ніколи не відчували нічого подібного, часто вважають за краще жартувати над галюцинаціями і мареннями. Ймовірно, це наша захисна реакція: уявити, що в голові раптом виникає чужий монолог, який неможливо перервати зусиллям волі, може бути справді страшно.
Тому дестигматизація психічних захворювань є складним і неймовірно важливим соціальним процесом. Сесіллі Макго, астрофізик із США, виступила на конференції TED «Я не монстр», розповівши про свою хворобу та про те, як живеться людині з таким діагнозом.
У світі роботу з дестигматизації психічних захворювань проводять дуже різні фахівці. Це стосується не тільки політиків, психіатрів і соціальних служб. Так, Рафаель Д. де С. Сільва, доцент кафедри комп’ютерних технологій Університету Південної Каліфорнії, і його колеги запропонували боротися зі стигматизацією хворих на шизофренію за допомогою … доповненої реальності.
Здорових людей (до експериментальної групи входили студенти-медики) пропонували пройти сеанс доповненої реальності. Їм показали аудіовізуальну симуляцію галюцинацій при шизофренії. Вивчаючи анкети учасників, дослідники зафіксували значне зниження скептицизму та більшу емпатію до історії пацієнта з шизофренією, яку їм розповіли перед віртуальним досвідом.
Хоча природа шизофренії до кінця не ясна, очевидно, що дестигматизація психіатричних пацієнтів є надзвичайно важливим соціальним завданням. Адже якщо не соромно захворіти, то не соромно буде і звернутися за допомогою до лікарів.