Для багатьох із нас залишитися наодинці зі своїми думками є справжнім випробуванням. Як ми поводимося і на що готові, аби якось втекти від внутрішнього діалогу?
Зазвичай, коли ми говоримо, що нічого не робимо, маємо на увазі, що займаємося дрібницями, вбиваємо час. Але в буквальному сенсі бездіяльності багато хто з нас намагається уникнути, тому що тоді ми залишаємося наодинці зі своїми думками. Це може викликати такий дискомфорт, що наш розум негайно починає шукати будь-яку можливість уникнути внутрішнього діалогу і переключитися на зовнішні подразники.
Удар струмом чи відбиття?
Про це свідчить серія експериментів, проведених групою психологів з Гарвардського університету та Університету Вірджинії.
У першому з них студентів-учасників попросили провести 15 хвилин наодинці в незатишній, бідно мебльованій кімнаті та подумати про щось. При цьому їм поставили дві умови: не вставати з крісла і не засинати. Більшість студентів відзначили, що їм було важко на чомусь зосередитися, а близько половини зізналися, що сам експеримент був для них неприємним.
У другому експерименті учасники отримали легкий удар струмом в область щиколотки. Їх попросили оцінити, наскільки це було боляче і чи готові вони заплатити невелику суму, щоб більше не відчувати цього болю. Після цього учасники повинні були провести час наодинці, як і в першому експерименті, з однією відмінністю: при бажанні вони могли знову відчути удар струмом.
Бути наодинці зі своїми думками викликає дискомфорт, тому ми відразу хапаємося за смартфони в метро і чергах
Результат вразив самих дослідників. Залишившись наодинці, багато тих, хто був готовий заплатити, щоб уникнути ураження електричним струмом, добровільно піддавалися цій болісній процедурі принаймні один раз. Серед чоловіків таких було 67%, серед жінок – 25%.
Подібні результати були отримані в експериментах з людьми похилого віку, в тому числі 80-річними. «Багатьом учасникам самотність доставляла такий дискомфорт, що вони добровільно завдавали собі шкоди, просто щоб відволіктися від своїх думок», — підсумували дослідники.
Тому щоразу, коли ми залишаємось наодинці, без діла — у вагоні метро, у черзі в поліклініку, в очікуванні рейсу в аеропорту, — ми одразу хапаємося за гаджети, щоб убити час.
Медитація: протистояти агресивному потоку думок
Це також причина, чому багато хто не медитує, пише науковий журналіст Джеймс Кінгсленд у своїй книзі «Розум Сіддхартхи». Адже коли ми сидимо мовчки із закритими очима, наші думки починають вільно блукати, перескакуючи з однієї на іншу. І завдання медитатора - навчитися помічати появу думок і відпускати їх. Тільки так ми можемо заспокоїти свій розум.
«Люди часто дратуються, коли їм говорять про поінформованість з усіх боків», — каже Джеймс Кінгсленд. «Тим не менш, це може бути єдиним способом протистояти агресивному потоку наших думок. Лише навчившись помічати, як вони літають туди-сюди, як кульки в пінболі, ми зможемо безпристрасно спостерігати за ними та зупинити цей потік.
Важливість медитації наголошують і автори дослідження. «Без такого тренування,— роблять висновок вони,— людина, швидше за все, віддасть перевагу будь-якій діяльності, а не роздумам, навіть тій, яка завдає їй шкоди і якої, за логікою, вона повинна уникати».