зміст
Дядя Федір і його чотирилапі друзі, Малиш і його в міру вгодований товариш Карлсон, Умка і його терпляча мама… Варто подивитися улюблені мультфільми нашого дитинства.
«Троє з Простоквашино»
Мультфільм був створений на студії «Союзмультфільм» в 1984 році за мотивами роману Едуарда Успенського «Дядя Федір, пес і кіт». Ті, хто виріс в СРСР, назвуть ситуацію нормальною: батьки зайняті роботою, дитина після школи надана сама собі. Чи є в мультфільмі тривожні моменти і що про це скаже дитячий психолог?
Лариса Суркова:
«Для радянських дітей, які здебільшого були обділені батьківською увагою (в тому обсязі, в якому хотілося б), мультфільм був дуже зрозумілим і правильним. Так вибудувалась система — мами рано вийшли на роботу, діти пішли в ясла, в дитсадки. У дорослих не було вибору. Тож ситуація в мультфільмі показана досить типова.
З одного боку, ми бачимо хлопчика, на якого мама не звертає уваги, і він багато часу проводить наодинці (при цьому батьки, особливо мама, здаються досить інфантильними). З іншого боку, у нього є можливість присвятити цей час собі. Він займається тим, що йому цікаво, спілкується з тваринами.
Думаю, цей мультфільм зіграв роль своєрідної підтримки для радянських дітей. По-перше, вони могли побачити, що вони не самотні у своїй ситуації. А по-друге, він дав змогу зрозуміти: бути дорослим не так вже й погано, бо тоді кермо влади в твоїх руках і ти можеш бути ватажком — навіть такої своєрідної зграї.
Я думаю, що сьогоднішні діти дивляться на цю історію трохи інакше. Їм властива глибока оцінка багатьох ситуацій. Мої діти завжди питають, де батьки хлопця, чому його відпустили одного в село, чому не попросили документи в поїзді і так далі.
Зараз діти ростуть в іншому інформаційному полі. А мультфільми про Простоквашино дають привід батькам, які народилися в Радянському Союзі, поговорити з дитиною про те, як колись було зовсім по-іншому».
«Малюк і Карлсон, який живе на даху»
Знятий на «Союзмультфільмі» в 1969-1970 роках за мотивами трилогії Астрід Ліндгрен «Малюк» і «Карлсон, який живе на даху». Ця весела історія сьогодні викликає суперечливі почуття у глядачів. Ми бачимо самотню дитину з багатодітної родини, яка не впевнена, що її люблять, і знаходить собі уявного друга.
Лариса Суркова:
«Ця історія ілюструє досить поширене явище: є синдром Карлсона, який описує все, що відбувається з Малюком. Шість-сім років – це вік умовної норми, коли у дітей може бути уявний друг. Це дає їм можливість протистояти своїм страхам і поділитися з кимось своїми прагненнями.
Не потрібно лякатися і переконувати дитину, що його друга не існує. Але підігравати, активно спілкуватися і грати з уявним другом сина чи дочки, пити чай або якось «взаємодіяти» з ним не варто. Але якщо дитина не спілкується ні з ким, крім вигаданого персонажа, це вже привід проконсультуватися з дитячим психологом.
У мультфільмі багато різних нюансів, які можна розглянути окремо. Це велика родина, мама і тато працюють, Малюка ніхто не слухає. У таких ситуаціях, переживаючи самотність, багато дітей придумують свій світ — з окремою мовою і характерами.
Коли у дитини з'являється реальне коло спілкування, ситуація спрощується: оточуючі люди стають її друзями. Коли вони зникають, залишаються тільки уявні. Але зазвичай це проходить, і ближче до семи років діти активніше соціалізуються, і вигадані друзі залишають їх.
«Хата для Кузьки»
Студія «Екран» в 1984 році зняла цей мультфільм за мотивами казки Тетяни Александрової «Кузька в новій квартирі». Дівчинці Наташі 7 років, у неї теж є майже «уявний» друг — домовий Кузя.
Лариса Суркова:
«Кузя – «домашня версія» Карлсона. Такий собі фольклорний персонаж, зрозумілий і близький кожному. Героїня мультфільму ровесниця Малюка. Також у неї є уявний друг — помічник і союзник у боротьбі зі страхами.
Обидва діти, як з цього мультфільму, так і з попереднього, в першу чергу бояться бути самі вдома. І обом доводиться там залишатися, бо батьки зайняті роботою. Домовий Кузя підтримує Наташу у важкій для дитини ситуації, як це роблять Карлсон і Малиш.
Я вважаю, що це хороша проективна техніка — діти можуть спроектувати свої страхи на героїв і також, завдяки мультфільму, розлучитися з ними.
«Мама для мамонта»
У 1977 році на золотому копальні в Магаданській області було виявлено збережене тіло дитинчати мамонта Діми (як його назвали вчені). Завдяки вічній мерзлоті він чудово зберігся і був переданий палеонтологам. Швидше за все, саме це відкриття надихнуло сценариста Діну Непомнящого та інших творців мультфільму, знятого студією «Екран» в 1981 році.
Історія про малюка-сироту, який вирушає на пошуки матері, не залишить байдужим навіть найцинічнішого глядача. І як добре, що у фіналі мультфільму Мамонт знаходить маму. Адже не буває на світі, щоб діти губилися…
Лариса Суркова:
«Я вважаю, що це дуже важлива історія. Це допомагає показати зворотний бік медалі: не всі родини повні, і не у всіх є діти — рідні, кровні.
У мультфільмі чудово відображено питання прийняття і навіть певної толерантності у стосунках. Тепер я бачу в ньому цікаві деталі, на які раніше не звертав уваги. Наприклад, подорожуючи Кенією, я помітив, що слоненя дійсно ходить, тримаючись за хвіст матері. Чудово, що в мультфільмі це показано і обіграно, якась щирість в цьому є.
І ця історія є опорою для матерів. Хто з нас не плакав під цю пісню на дитячих ранках? Мультфільм допомагає нам, жінкам з дітьми, не забувати, як ми потрібні і любимо, а це особливо важливо, якщо ми втомилися, якщо у нас немає сил і це дуже важко…»
«Умка»
Здається, у звіряток з радянських мультфільмів були набагато кращі стосунки з батьками, ніж у «людських дитинчат». Тож мама терпляче й мудро навчає Умку необхідним навичкам, співає йому колискову та розповідає легенду про «сумну рибку-сонечко». Тобто дає навички, необхідні для виживання, дарує материнську любов і передає мудрість роду.
Лариса Суркова:
«Це також проективна історія про ідеальні стосунки між мамою та дитиною, яка показує особливості поведінки дітей. Діти неправі, вони неслухняні. А для маленької людини, яка дивиться цей мультик, це можливість на власні очі побачити, до чого може призвести погана поведінка. Це глибокодумна, щира, емоційна історія, яку буде цікаво обговорити з дітьми.
Так, у ньому є підказка!
У мультфільмах і книгах, на яких виросли покоління радянських дітей, можна знайти масу курйозів. Сучасні батьки часто переживають, що діти можуть засмутитися, коли прочитають сумну або підозрілу з точки зору сьогоднішніх реалій історію. Але не забувайте, що ми маємо справу з казками, в яких завжди є місце для умовностей. Ми завжди можемо пояснити дитині різницю між реальним світом і простором фантазії. Адже діти прекрасно розуміють, що таке «прикидання», і вміло використовують цей «інструмент» в іграх.
«У своїй практиці я не зустрічала дітей, постраждалих, наприклад, від мультфільму про Простоквашино», – зазначає Лариса Суркова. А якщо ви пильний і тривожний батько, рекомендуємо покластися на думку експерта, влаштуватися зручніше з дитиною та насолодитися спільним переглядом улюблених дитячих історій.