Роман Костомаров про правила виховання дітей

У родині фігуристів Романа Костомарова та Оксани Домніної підростає двоє дітей. Старшій Насті 2 січня виповнилося 7 роки, а її братові Іллі 15 січня виповнилося 2 роки. І зірковою парою не вразишся!

From early childhood, Roman and Oksana teach their offspring to a sports regimen. What other principles are skaters guided by in raising children, Roman Kostomarov told healthy-food-near-me.com.

Як ще? Багато дітей починають замислюватися про майбутню спеціальність у 16 ​​років, коли вже закінчують школу. Занадто пізно бути кращим у своїй професії. Тож батьки повинні орієнтувати своїх дітей у виборі. І зробити це якомога раніше.

Я хочу бачити своїх дітей тільки в спорті. Інших варіантів немає. Регулярні тренування формують характер на все життя. Якщо дитина займається спортом, то в дорослому житті вона впорається з будь-якими труднощами. Тож Настя зараз займається тенісом і танцями в школі-студії «Тодес». Коли Ілля підросте, ми теж будемо грати в теніс чи хокей.

Ми з Оксаною не дуже наполягали, але дочка сама захотіла кататися. Їй тоді було три роки. Звичайно, спочатку боялася, ноги хиталися. Думали, дитина точно голову розіб’є. Але з часом вона звикла і тепер досить жваво бігає по льоду.

Деякі батьки, я знаю, намагаються поставити дитину на ковзани майже до того, як вона по-справжньому навчиться ходити. Що ж, кожен батько вибирає те, що йому зручніше. Хтось вважає, що не можна з раннього віку віддавати дитину на спорт, мовляв, це зламає її психологію. Я іншої думки.

Мені багато хто казав, що до тенісу потрібно привчати з 6-7 років, коли дитина більш-менш доросла і фізично, і психологічно. Я відправив Настю в суд, коли їй було чотири роки. І зовсім не шкодую. Дитині всього сім, а вона вже грає на досить пристойному рівні. Це інший рівень розуміння гри, знання того, як тримати ракетку, як бити по м’ячу. Уявіть, якби вона тільки почала?

Я точно не дозволю своїм дітям спочивати на лаврах батьків. Їм належить пройти такий же непростий шлях до успіху, як нам з Оксаною. Але це не означає, що у Насті та Іллі немає дитинства. Моя дочка займається в садку до 4 годин. А далі – свобода! Ми її теж не віддали в школу, хоча вік 6,5 років дозволяв. Ми вирішили дати дитині побігати і пограти з ляльками.

Хоча Настю теж готуємо до школи. Рік тому почала відвідувати додаткові заняття. З дитсадка доньку водять до школи на дві години, потім повертають. Ми вибрали для неї звичайну, державну, без модних наворотів. Правда, з поглибленим вивченням мистецтва. Для нас головне, щоб дитина була здоровою і займалася спортом.

Заняття проводяться один раз на тиждень. Іноді вранці може капризувати: не хочу в садок! Проводжу з нею роз’яснювальні бесіди. «Настенька, ти сьогодні не хочеш в садок. Повірте, коли ви підете до школи, ви про це пошкодуєте. У дитсадок ти прийшов, погрався, нагодував, поклав спати. Потім розбудили, нагодували і відправили гуляти. Чисте задоволення! А що вас чекає далі, коли ви підете до школи? «

Пам'ятаю, серйозним стимулом для мене займатися спортом було бажання поїхати за кордон, купити там колу і жуйку. Зараз інший час, інші можливості, однією колою дитину не спокусиш. Це означає, що потрібна інша мотивація. У нас з Настею спочатку теж було: «Я не хочу на тренування!». – Що ти маєш на увазі, я не хочу? Довелося пояснювати, що немає такого слова «не хочу», є – «повинен». І це все. Жодного тиску з боку батьківської влади не було.

Зараз я використовую пристрасть моєї дочки до ляльок як стимул. Я їй кажу: якщо ти зробиш три тренування на відмінно, у тебе буде лялька. А тепер з'явилися різні м'які іграшки, заради яких вона готова ледь не щодня бігати на заняття. Головне, щоб було бажання тренуватися, досягати перемог.