Вторгнення покемонів: що в цьому хорошого?

Адам Баркворт зі Стокпорту, Великобританія, хворий на аутизм. Зараз йому сімнадцять, і останні п'ять років він не виходить з дому і дуже рідко приєднується до родини за спільним столом. Несподівані звуки, різкі рухи і взагалі все, що порушувало незмінний порядок, який він встановив у своїй кімнаті, викликало у нього напади тривоги і навіть паніки.

Але на початку серпня Адам взяв смартфон і пішов у сусідній парк ловити покемонів. А по дорозі ще й перекинувся кількома словами (чи не вперше в житті!) з незнайомкою — дівчиною, яка теж пішла на «полювання». Мати Адама, Джен, не може стримати сліз, розповідаючи про це: «Ця гра повернула мені мого сина. Повернув Адама до життя».

Наприклад, граючи в теніс на Wii, вам потрібно розмахувати джойстиком як ракеткою і стежити за рухами суперника і м'яча на екрані. «Доповнена реальність», що по відношенню до гри Pokemon Go означає розміщення віртуальних покемонів серед об'єктів фізичної реальності, теж з'явилася не вчора. Ще в 2012 році компанія Niantic (провідний технічний розробник Pokemon Go) випустила гру Ingress. «У ньому вже було використано поєднання двох зображень — віртуальних об’єктів і даних з камери телефону — для створення ігрового простору, — розповідає психолог Наталія Богачова, спеціаліст із комп’ютерних ігор. «З точки зору пересування по місту, ігрова механіка цих двох ігор майже ідентична».

І зміст гри зовсім не новий. Комп'ютерні ігри та мультфільми про «кишенькових монстрів» (так розшифровується слово pokemon — від англійського pocket monster) виходять з 1996 року. Але, мабуть, це один із секретів успіху. «Основна цільова аудиторія гри – молодь до 30 років. Тобто якраз тих, хто пережив першу хвилю захоплення покемонами п’ятнадцять років тому, — зазначає Єрбол Ісмаїлов, — і добре знайомий з історією та всесвітом покемонів. По суті, гра звертається до їхньої ностальгії з дитинства».

Не забуваймо про соціальні мережіякі сьогодні служать для нас природним середовищем існування, як реальний світ. По-перше, важко триматися осторонь, коли всі твої друзі, достатньо лише ввімкнути комп’ютер або телефон, навперебій хваляться своїми успіхами в лові покемонів. А по-друге, власний успіх у грі одразу підвищує наш авторитет у соціальних мережах. Крім того, знімки мультяшних покемонів, зняті камерою смартфона в цілком реальній обстановці, виглядають надзвичайно смішно і збирають масу «лайків». Серйозний, до речі, стимул.

Оптимальний досвід

Іншим поясненням популярності гри, на думку Наталії Богачової, є знайдений баланс простоти та складності: «Гру практично не потрібно вчити. Єдине, що спочатку може здатися складним, це «кидати» кулі-пастки («Pokeballs»). Але з іншого боку, на наступних етапах вам доведеться освоїти масу прийомів і прийомів.

Встановлюється баланс між зростаючими навичками та завданнями, які необхідно вирішити. Завдяки цьому гравець занурюється в стан «потоку» — повного поглинання, коли ми втрачаємо відчуття часу, розчиняємось у тому, що робимо, відчуваючи при цьому відчуття насолоди та задоволення.

Поняття «потік» як оптимальний психологічний досвід запровадив психолог Міхалі Чиксентміхайі¹, і багато дослідників відзначають, що бажання переживати цей стан знову і знову є однією з головних мотивацій фанатів комп'ютерних ігор. З цим погоджується Єрбол Ісмаїлов: «Під час лову покемонів гравець відчуває емоційний підйом, майже ейфорію». Цю ейфорію посилює необхідна в грі фізична активність: навантаження стимулює вироблення ендорфіну — гормону радості.

Одна відповідь на три запити

Отже, причин для загального захоплення покемонами багато. Ось тільки майже всі вони підходять для будь-якої гри, якщо мова йде про дорослих. «Зараз ми витрачаємо на ігри безпрецедентно багато часу в порівнянні з іншими історичними епохами, — каже психолог Євген Осін. — Як це пояснити? Якщо згадати «піраміду потреб» Маслоу, то в її основі лежать біологічні потреби: голод, спрага… Раніше на їх задоволення люди витрачали більшу частину свого часу та енергії. Зараз ці потреби в розвинених країнах досить легко задовольнити, а психологічні потреби стають все більш важливими. Гра може бути відповіддю на психологічний запит».

Одна з теорій мотивації виділяє три основні психологічні потреби, Продовжує Євген Осін. «У теорії самовизначення першочерговою потребою є автономія, можливість зробити свій вибір. Друга потреба – це компетентність, бути в чомусь успішним, досягти чогось. І третє - потреба в соціальних зв'язках, у контактах з іншими людьми.

Не кожен може задовольнити ці потреби. Насправді, наприклад, ми не завжди робимо те, що дійсно хочемо, тому що підкоряємося необхідності або почуттю обов'язку. А в грі ми можемо створити свій власний світ і діяти в ньому так, як нам заманеться. Можуть знадобитися роки самовдосконалення, щоб стати компетентним, бути в чомусь успішнішим за інших. У грі достатньо тижнів, а то й днів. «Гра навмисне побудована так, щоб потреба в досягненні постійно задовольнялася: якщо завдання виявляються занадто складними або занадто простими, грати буде нецікаво», - зазначає Євген Осін, повертаючи нас до ідеї потоку: саме така складність завдань знаходиться на межі наших можливостей, але аж ніяк не за їх межами — і породжує стан потоку.

Рівність можливостей

Хтось може помітити, що відеоігри ніяк не сприяють спілкуванню — і тим самим виявляють свою відсталість. Так, раніше ігри включали зосереджену самотність. Але це в минулому. Сьогодні багатокористувацькі онлайн ігри неможливі без спілкування. Переслідуючи віртуальних ворогів (або тікаючи від них), гравці постійно контактують для вироблення оптимальної стратегії. Часто це спілкування переростає в справжнє, а не тільки дружнє.

Наприклад, гравці, які стали бізнесменами, охочіше наймають своїх «колег» з ігрових команд². Спільна гра дає можливість оцінити не тільки ігрову майстерність, а й надійність, відповідальність, винахідливість партнерів. Є й інші позитивні сторони захоплення іграми. Наприклад, гра стирає статеві та вікові обмеження. «Тендітна дівчина чи десятирічна дитина насправді не можуть протистояти сильним чоловікам», – зазначає Єрбол Ісмаїлов. «Але у віртуальному світі вони можуть, і це додатковий стимул для гри». З цим погоджується і Наталія Богачова: «Дослідження показують, що просторові здібності, такі як орієнтування на карті або мислене обертання тривимірних об’єктів, у чоловіків розвинені сильніше, ніж у жінок. Але гра долає або долає цей розрив».

Нарешті, нам усім іноді потрібно відпочити від реальності. «Ця потреба тим сильніша, чим більше навантаження на психіку в повсякденному житті», — зазначає Наталія Богачова. «Молоді люди живуть в умовах високої невизначеності (коли неможливо передбачити хід подій або наслідки своїх рішень) і величезного інформаційного навантаження, а світ покемонів простий і зрозумілий, в ньому є чіткі критерії успіху і шляхи її досягнення, тому занурення в неї може бути способом психічного розвантаження». .

Секретна зброя маніпуляторів?

Але є один специфічний ризик, пов’язаний виключно з Pokemon Go. Ця гра керує діями людей в реальному світі. І де гарантія, що його не можуть використати маніпулятори, скажімо, для організації масових заворушень?

Однак Наталія Богачова вважає цей ризик не надто серйозним. «Pokemon Go не небезпечніше десятка інших програм, які є в кожному смартфоні», — впевнена вона. — Гра не дозволяє використовувати лише внутрішньоігрові засоби, щоб відправляти багато людей в одне конкретне місце без попереднього повідомлення іншим способом. Не допоможуть ні розкидання приманок, ні рідкісні покемони — їх просто не видно здалеку, тому що передбачений у грі радіус огляду становить близько кілометра від точки, де знаходиться гравець. При цьому територія, де можна ловити покемонів і активувати ігрові об'єкти, досить велика, щоб (принаймні в центрі Москви, де мені вдалося трохи «пополювати») ви не наражали себе на небезпеку. У нинішньому вигляді гра не провокує ризики, а, навпаки, попереджає про них».

прикордонна зона

Кілька років тому світ зійшов з розуму від Angry Birds.. А потім про це майже забули. Швидше за все, така ж доля чекає і покемонів. Але все ж є одна важлива відмінність. Pokemon Go - це крок до поєднання фізичної та віртуальної реальності. Що буде далі, сьогодні ніхто не може передбачити, але вони точно будуть. Вже існують віртуальні шоломи, які дозволяють перебувати посеред порожньої кімнати в повній впевненості, що ми на березі моря або в глибині лісу. І не за горами той день, коли такі пристрої стануть масовими. Так само як і небажання їх знімати, щоб повернутися в порожню кімнату. І, мабуть, психологам уже час замислитися над цим.

¹ М. Чиксентміхайі «Потік. Психологія оптимального досвіду» (Alpina non-fiction, 2016).

² Дж. Бек, М. Вейд Як покоління геймерів назавжди змінює бізнес-середовище» (Pretext, 2008).