зміст
Епідидиміт - це запальне ураження особливого утворення, що має вигляд вузької трубки, розташованої над і позаду яєчка і служить для просування і дозрівання сперматозоїдів - придатка яєчка (epididymis).
Найбільш поширений епідидиміт у чоловіків у віці 19 – 35 років. Патологія в цьому віці є частою причиною госпіталізації. Дещо рідше захворювання реєструється у людей похилого віку, а у дітей епідидиміт практично не зустрічається.
Види і причини епідидиміту
Захворювання може мати багато різних причин, як інфекційних (внаслідок патогенного впливу вірусів, бактерій, грибків), так і неінфекційних. Найпоширенішим є бактеріальний епідидиміт. Вважається, що у молодих людей (15 – 35 років) хвороба зазвичай провокується інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), такими як хламідіоз, гонорея та ін. У людей похилого віку та дітей проблема пов’язана з мікроорганізмами, які зазвичай викликають захворювання сечовидільної системи (наприклад, ентеробактеріоз). Причиною епідидиміту також можуть бути специфічні патології, наприклад, туберкульоз (туберкульозний епідидиміт) та ін.
Іноді збудником патології стає умовно-патогенний (постійно присутній в організмі, але в нормі не призводить до захворювання) грибок роду Candida, тоді говорять про кандидозному епідидиміті. У цьому випадку спровокувати розвиток захворювання може нераціональний прийом антибіотиків, зниження імунітету.
Можливе виникнення патологічного процесу в придатку яєчка на тлі: • епідемічного паротиту («свинка») – запалення привушних залоз; • ангіна; • грип; • пневмонія; • особливо часто інфекції прилеглих органів – уретрит (запальна патологія сечовивідних шляхів), везикуліт (насінних бульбашок), простатит (передміхурової залози) тощо.
Іноді інфекція також проникає в придаток в результаті певних маніпуляцій: ендоскопії, катетеризації, бужування уретри (діагностична процедура, яка проводиться шляхом введення спеціального інструменту – бужа).
Наприклад, неінфекційний епідидиміт може виникнути: • при лікуванні таким препаратом, як Аміодарон від аритмій; • після стерилізації видаленням/перев'язкою сім'явиносної протоки (внаслідок накопичення нерезорбованих сперматозоїдів) – гранулематозний епідидиміт.
Розрізняють гострий (тривалість захворювання не перевищує 6 тижнів) і хронічний епідидиміт, який характеризується переважним ураженням обох придатків, частіше розвивається при туберкульозному ураженні, сифілісі (тривалість понад півроку).
Залежно від тяжкості проявів розрізняють легкий, середній і важкий епідидиміт.
Фактори ризику
Оскільки епідидиміт найчастіше є наслідком ІПСШ, основним фактором ризику розвитку патології є незахищений секс. Інші провокуючі моменти: • травми таза, промежини, мошонки, в тому числі внаслідок хірургічного втручання (аденомектомія та ін.); • аномалії розвитку сечостатевої системи; • структурні порушення сечовивідних шляхів (пухлини, гіперплазія простати та ін.); • нещодавно перенесені хірургічні втручання на сечовивідних органах; • медичні маніпуляції – електростимуляція (при різноспрямованих скороченнях сім’явиносної протоки, що може спровокувати «висмоктування» мікробів з уретри), вливання ліків в уретру, катетеризація, масажі тощо; • гіперплазія простати; • геморой; • підняття тягарів, фізичні навантаження; • частий перерваний статевий акт, ерекція без статевого акту; • зниження захисних сил організму внаслідок серйозної патології (цукровий діабет, СНІД та ін.), переохолодження, перегрівання тощо.
Симптоми епідидиміту
Початок захворювання проявляється важкими симптомами, які при відсутності адекватної терапії мають тенденцію до посилення. При епідидиміті можливі: • тупий біль з одного боку мошонки/в яєчку з можливою іррадіацією в пах, крижі, промежину, поперек; • різкий біль в ураженій області; • тазовий біль; • почервоніння, підвищення локальної температури калитки; • набряк/збільшення розмірів, ущільнення придатка; • пухлиноподібне утворення в мошонці; • озноб і висока температура (до 39 градусів); • загальне погіршення самопочуття (слабкість, втрата апетиту, головні болі); • збільшення пахових лімфовузлів; • біль під час сечовипускання, дефекації; • почастішання сечовипускання, раптові позиви; • біль під час статевого акту та еякуляції; • поява крові в спермі; • виділення з статевого члена.
Специфічною діагностичною ознакою є те, що підвищення мошонки може призвести до полегшення симптомів (позитивний симптом Прена).
При хронічному перебігу захворювання ознаки проблеми можуть бути менш вираженими, але хворобливість і збільшення мошонки, а часто і часте сечовипускання, зберігаються.
важливо! Гострий біль в яєчках є показанням для негайного звернення до лікаря!
Методи діагностики та виявлення захворювання
Першим діагностичним заходом при постановці діагнозу є огляд лікарем ураженої сторони яєчка, лімфатичних вузлів у паху. При підозрі на епідидиміт внаслідок збільшення простати проводять ректальне дослідження.
Далі використовуються лабораторні методи: • мазок з уретри для мікроскопічного дослідження та виділення збудника ІПСШ; • ПЛР-діагностика (виявлення збудника за допомогою полімеразної ланцюгової реакції); • клініко-біохімічний аналіз крові; • аналіз сечі (загальний, «3-чашкова проба» з послідовним сечовипусканням у 3 чашки, культуральне дослідження тощо); • аналіз насінної рідини.
Інструментальна діагностика передбачає: • УЗД калитки для визначення вогнища ураження, стадії запалення, пухлинних процесів, оцінки швидкості кровотоку (доплерографія); • ядерне сканування, при якому вводиться невелика кількість радіоактивної речовини і за допомогою спеціального обладнання контролюється кровотік в яєчках (дозволяє діагностувати епідидиміт, перекрут яєчка); • цистоуретроскопія – введення через уретру оптичного приладу – цистоскопа для огляду внутрішніх поверхонь органу.
Рідше використовують комп’ютерну та магнітно-резонансну томографію.
Лікування епідидиміту
Лікування епідидиміту проводиться строго під наглядом фахівця – уролога. Після обстеження, виявлення збудника призначається досить тривалий, до місяця і більше, курс антибактеріальної терапії.
Препарати підбираються з урахуванням чутливості патогенного мікроорганізму, якщо вид збудника встановити не вдається, то застосовують антибактеріальний засіб широкого спектру дії. Основними препаратами вибору при епідидиміті, особливо при наявності інших патологій з боку сечостатевої системи та у молодих людей, є антибіотики групи фторхінолонів. Також можуть бути призначені тетрацикліни, пеніциліни, макроліди, цефалоспорини, сульфаніламідні препарати. У ситуації, коли хвороба викликана ІПСШ, необхідне одночасне проходження терапії статевим партнером пацієнта.
Також для зняття запального процесу і знеболення лікар рекомендує нестероїдні протизапальні препарати (такі як індометацин, німесил, диклофенак і ін.), При сильному больовому синдромі проводиться новокаїнова блокада сім'яного канатика. Додатково можуть бути рекомендовані: • прийом вітамінів; • фізіотерапія; • ферментні, розсмоктуючі (лідаза) та інші препарати.
При легкому перебігу хвороби госпіталізація не потрібна, але при погіршенні стану (підвищення температури вище 39 градусів, прояви загальної інтоксикації, значне збільшення придатка) хворого направляють в стаціонар. Якщо ефекту немає, може знадобитися інший антибіотик. При стійкому перебігу захворювання, особливо при двосторонньому ураженні, є підозра на туберкульозну природу патології. У такій ситуації необхідна консультація фтизіаролога і, при підтвердженні діагнозу, призначення специфічних протитуберкульозних препаратів.
Лікування хронічної форми проводиться аналогічно, але займає більше часу.
Крім прийому ліків, хворому необхідно дотримуватися наступних правил: • дотримуватись постільного режиму; • забезпечити піднесене положення мошонки, наприклад, за допомогою скрученого в валик рушника; • виключити підняття тяжкості; • суворо дотримуватись повного статевого спокою; • виключити вживання гострої, жирної їжі; • забезпечити достатнє споживання рідини; • прикладати до мошонці прохолодні компреси/лід, щоб зняти запалення; • носити суспензорій – спеціальну пов’язку, що підтримує мошонку, яка забезпечує спокій калитки, запобігає її тремтіння при ходьбі; • носити вузькі еластичні шорти, плавки (можна до зникнення больових симптомів).
У міру поліпшення стану дозволені легкі звичні фізичні навантаження: ходьба, біг, за винятком їзди на велосипеді. Важливо уникати загальної та місцевої гіпотермії на етапі лікування та в кінці його.
Після закінчення курсу антибіотикотерапії, приблизно через 3 тижні, необхідно звернутися до лікаря для повторного аналізу (сечі, еякуляту) для підтвердження повного усунення інфекції.
Засоби народної медицини можна використовувати тільки як доповнення до основного курсу лікування і тільки після дозволу лікаря. Народні цілителі при епідидиміті рекомендують вживати відвари з: • листа брусниці, квіток пижма, хвоща; • листя кропиви, м'яти, липового цвіту та інших рослинних зборів.
При розвитку такого ускладнення, як гнійний абсцес, проводиться хірургічне розтин нагноєння. У важких ситуаціях може знадобитися видалити частину або весь уражений придаток. Крім того, до операції вдаються: • для корекції фізичних аномалій, що спричинюють розвиток епідидиміту; • при підозрі на перекрут/прикріплення яєчка (гідатиди) придатка яєчка; • в деяких ситуаціях при туберкульозному епідидиміті.
Ускладнення
Як правило, епідидиміт добре піддається лікуванню антибактеріальними препаратами. Однак при відсутності адекватної терапії можливий розвиток наступних ускладнень: • перехід патології в хронічну форму; • виникнення двостороннього ураження; • орхоепідидиміт – поширення запального процесу на яєчко; • абсцес яєчка (гнійне, обмежене запалення тканин органу); • розвиток спайок між яєчком і мошонкою; • інфаркт яєчка (некроз тканини) в результаті порушення кровопостачання; • атрофія (зменшення об'ємних розмірів з наступним порушенням вироблення сперми і зниженням вироблення тестостерону) яєчок; • утворення свищів (вузьких патологічних каналів з гнійними виділеннями) в мошонці; • Безпліддя є наслідком як зниження вироблення сперми, так і утворення перешкод для нормального просування останньої.
Профілактика епідидиміту
До основних заходів профілактики епідидиміту належать: • здоровий спосіб життя; • безпечний секс; • упорядковане статеве життя; • своєчасне виявлення та усунення повторних інфекцій сечовивідних шляхів; • профілактика травмування яєчок (носіння засобів захисту при заняттях травматичними видами спорту); • дотримання вимог особистої гігієни; • виключення перегріву, переохолодження; • профілактика/адекватна терапія інфекційних захворювань (у т.ч. вакцинація проти епідемічного паротиту) тощо.